ЯК СПІЛКУВАТИСЯ З ГІПЕРАКТИВНОЮ ДИТИНОЮ

Русакова М.П., доцент кафедри загальної і соціальної психології Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова

Для дорослих, що оточують гіперактивну дитину, вона видається з такими ж якостями, які присутні у інших дітей: неслухняною, неуважною, ледачою, забудькуватою, некерованою. Тому бать¬ки і педагоги схильні застосовувати ті ж методи впливу і виховання, що й для інших дітей: окрики, вмовляння, обіцянки, погрози, вимоги. Проте дуже швидко стає очевидною неефективність здавалося б перевірених і надійних методів виховання.

Дуже скоро дорослі починають розуміти, що ця дитина не просто неслухняна, а, навіть, не розуміє, що означає слухатися, не просто неуважна, але її увага не належить їй самій, швидше навколишнім предметам, не просто ледача, але така, що не виявляє стійкого інтересу до чого-небудь, не просто забудькувата, а нездатна згадати дві вимоги або правила одночасно, і непосидюча вона тільки в певних ситуаціях, проте не перед телевізором. Дорослі починають розуміти, що перед ними особлива дитина.


При зверненні до лікарів дитині ставлятъ діагноз гіперкінетичний синдром або СДУГ - синдром дефіциту уваги і гіперактивності. Окрім ліків, які на якийсь час можуть зняти найсильніші симптоми цього захворювання, лікарі мало що можуть запропонувати. А батьки і педагоги потребують конкретних рекомендацій - як щодня спілкуватися з такою дитиною, щоб обходити стіну нерозуміння між дитиною і дорослим, яку не можна пробити традицмними педагогічними прийомами.

Гіперактивна дитина іноді здається замкнутою в самій собі, подібно аутисту, настільки неефективне поводження дорослого з тими або іншими вимогами і обіцянками, на які дитина не відгукується і залишає без уваги. Але дефіцит уваги полягає не в тому, що вона зайнята і зосереджена на чомусь сторонньому стосовно вашого звертання. Її увага переходить від одного подразника до іншого, надовго не затримуючись ні на чому визначеному. Справа у тому, що за нестійкості уваги всі сигнали з навколишнього світу, від власного організму і самого себе не можуть бути розділені на більш сильні і слабі, на сиг¬нали першорядні, на які треба відповісти відразу, і другорядні або зовсім неважлив, на які не варто відгукуватися. Саме тому дитина може відволкатися на нове, яскраве, випадкове, бажане, нехтуючи важливим: ієрархія подразників складається у неї важко, впродовж довшого часу, а її формування вимагає потрійних зусиль від дорослого. Дитина настільки швидко перемикається на нове і відволікаєтъся від того, чим вона займалася тільки що і неначебто з радістю, що у батьків виникає думка про відсутність інтересів взагалі або, щонайменше, - дефект пам’яті.

Справа у тому, що гіперактивна ди¬тина, навпаки, зосереджена на справі. Зосереджена на стільки, що занурюється в неї повністю, забуваючи про попередній момент. I так відбувається кожного разу: теперішній момент домінує і над минулим, і над майбутнім. Ця якість сприйняття створює багато складнощів під час взаємодії з іншими людьми: звички і навички формуються важко (що пояснює низьку передбаченість поведінки), а мета часто втрачається в поточних переживаниях (що для оточуючих виглядає як безглуздя вчинків.

Розуміння цих особливостей психіки покладає на дорослого вимогу щодо організації життєвого простору дитини так, щоб подразники і сигнали, які вона сприймає, були нечисленні, постійні і однозначні. Життєвий простір повинен бути простим, а вимоги - конкретними.
Батьки такої дитини можуть відчувати, що віддають їй втричі більше сил і ча¬су, ніж батьки інших дітей, проте це не дає результату. Наростає роздратування стосовно дитини і відчуття власної неспроможності як батьків. Роздратування приводить до проявів гніву, пере¬живання вини. Чому страждають найстаранніші батьки, що намагаються дати хороше виховання спадкоємцю? Нечітке розуміння того, чим є СДУГ і як саме потрібно виховувати дитину з порушеннями уваги, приводить до використання неадекватних методів дії. Ось і виходить, що ті, хто і сили, і час віддають дітям більше за інших, частіше зіштовхуються з власною безпорадністю.

Виховні зусилля батьків, як правило, реалізуються в традиційних формах, але втричі частіше, сильніше і настирніше. «Будь уважнішим!», «Будеш покараний» або «Роби, як слід» - заклики, які звернені у повітря, а не до вашого малюка. Потроєння зусиль припускає не почастішання закликів, погроз і вимог, а потрійне зусилля повинно докладатися з метою утриматися від неефективних методів виховання і потрібна потрійна наполегливість, щоб послідовно впровадити нові, спочатку незвичні і більш результативні способи спілкування з дитиною. 

Що це означае на ділі? Ніхто з батьків і не думає дивитися телевізор в тій кімнаті, де дитина робить уроки - це перешкодить і до¬рослій людині. Проте пообіцяти йому «Чупа-чупс» або «Кіндер-сюрприз» у вигляді заохочення за виконані уроки, щоб стимулювати їх швидке виконання, і не дати його, отже - відвернути увагу дитини від основної мети надовго. Саме яскраве, нове, привабливе домінуватиме над його бажаннями і думками найближчі півгодини.
«Будь уважнішим!» - заклик, який здатний виконати доросла людина, що вміє зосередитися, перемикати увагу, вибирати об’єкт уваги. Стосовно дітей, що ще не оволоділи своїми можливостями, він даремний. Особливо це стосуєтъся дітей, які не є господарями своеї уваги. Якщо ви бажаєте привернути увагу дитини, слід прямо сказати, чого саме ви чекаєте: "Прочитай, відкрий, відповідай на питання", - сфокусуйте його свідомість на предметі дій або на наочних діях. Ваша допомога повинна буги наочною, а не вербальною і абст¬рактною.

Якщо ваші вимоги розпливчаті і невизначені: «Зроби добре, швидко, чис¬то, правильно і т.д.»- то не слід чекати, що дитина сприйме їх саме так, як ма¬єте на увазі Ви, а не по-своєму. Адже поняття швидкості, чистоти, «гарності» - поняття суб’єктивні. Вимоги, звернені до гіперактивної дитини, повинні бу¬ти максимально конкретними і об’єктивно фіксованими: «У тебе є 15 хвилин для цього» або «Говори, не підвищуючи голосу». Причому, вимагаючи що-небудь, пам’ятайте, що часто такі діти не можуть утримати у фокусі уваги дві вимоги одночасно і схильні виконувати або одну з них, або їх по черзі, або зовсім ніяк. 

Чим молодша така дитина, тим менший часовий проміжок повинне займати самостійне виконання якого-небудь завдання за інструкціею. Самі вимоги і нструкції повинні бути найпростішими. Чим молодша дитина, тим менший часовий проміжок вона здатна охопити цілком і оцінити адекватно. Тому давати завдання, які дитина може виконати за 30-40 хвилин при вираженому СДУГ нераціонально. Тимчасові проміжки повинні бути адекватними віку і ступеню прояву синдрому. Найкоротші періоди самостійності можуть тривати 3-5 хвилин і повинні оцінюватися як досягнення.

Часто батьки гіперактивних дітей зосереджуються на негативних сторонах і якостях своїх дітей. Це цілком зрозуміло, але нічим не виправдано. Для дити¬ни це означає, що помічаються всі його недоліки і невдачі, проте залишаються без уваги її досягнення і успіхи. «Адже так і повинно бути», - думають батьки, коли дитина робить так, коли немає до чого прискіпатися.
Ефективна система виховання по¬винна включати як покарання, так і зао¬хочення. Щоб дитина сприймала покарання (не фізичне), вона повинна навчитися одержувати заохочення і по¬хвалу. Тому, заохочення повинно бути раніше покарання!
Існує декілька правил організацїї ви¬ховання дітей з СДУГ: безпосередій зворотній зв’язок; поєднання матеріального і морального заохочення і пока¬рання, щоденне і послідовне використання встановлених правил.

Розглянемо їх докладніше. Безпосередність оцінювання поведінки - це вимога, яку батьки часто ігноруютъ і порушують. Здається, що якщо я кілька разів промовчу, або зроблю зауваження, або попереджу, то це повинно уберегти диину від повторення небажаних паттер¬нів поведінки. Залежно від розмірів терпіння батька або вчителя цей період мо¬же бути різної тривалості. Але він завжди закінчується разом з терпінням. I тут вже слідуе покарання, причому, як пра¬вило, воно не відповідає розміру порушення, а відповідно до розміру проявленого терпіння: чим довше терпіли, тим сильніше покараємо. Зрозуміло, чому при цьому дитина не тільки плутається у ваших виховних прийомах (на одну й ту ж провину ваша реакція може варіюватися від зауваження до биття паском, а це змінює його суб’єктивну значущість для дитини, тоді як її об’єктивне значення залишається однаковим), але, крім того, таке відстрочення і неадекватність покарання, викликаного його відстроченністю, розхитує нервову систему малюка, і так не дуже міцну.

Всякий акт поведінки (чим менший вік дитини, тим елементарнішими по¬винні бути ці акти) повинен бути завер¬шений зворотнім зв’язком від дорослого. Неприпустимо підводити підсумки дня ввечері і влаштовувати «розбір польотів». Емоційна реакція дітей з СДУГ, особливо хлопчиків, на всяку значущу подію, дуже короткочасна. Якщо ви хочете пов’язати заохочення з хоро¬шим у вашому розумінні вчинком, а по¬карання з поганим - слід робити це в той момент, коли це відбулося, коли дитина готова сприйняти ваше ставлення. Важливо, що відстрочена реакція дорослого, спирається на пам’ять дитини, яка, як ми вже говорили, часто сама потребує розвитку і корекції.

Яким же повинен бути безпосередній зворотний зв’язок на поведінку ди¬тини?
По-перше, різноспрямований він необхідний, щоб заохочувати позитивні зразки поведінки і купірувати негативні. Недостатньо тільки покарання, не менш необхідним є заохочення. Інакше дити¬на стикається тільки із запереченням своеї поведінки, не уміючи самостійно виділити щось хороше. Таке ставлення формує негативну і занижену самооцінку, яка виділяє серед інших всіх гіперактивних дітей.
По-друге, зворотиий зв’язок по¬винен бути дозованим. Тобто варіанти покарань і заохочень можуть бути не тільки різноманні й завжди значущі для дитини, але й різного ступеня вираженості і значущості; градуйований від мінімального до максимального.
Можливо, на цьому етапі вам знадобиться допомога психолога. Спільно з фахівцем батьки можуть розробити і впровадити, спираючись на відомі психологічні механізми поведінки, ефективну систему виховання, що допомагає адаптуватися дитині і формує емоційно позитивні взаємостосунки в сім’ї.

У реалізації останнього правила: наполегливості і послідовності у використанні прийнятих правил бать¬кам доведеться покладатися тільки на свою наполегливість і любов. У разі виражених утруднень для батьків, функцію підтримки можуть відіграти індивщуальні консультації з психологом, які в разі потреби включають особистісну терапію.
На завершения слід нагадати, що організація ефективного спілкування гіперактивної дитини з дорослим - це тільки одна сторона питання, яка гармонійно доповнить ваші зусилля для подолання симптомів гіперактивності, що перешкоджають її навчанню, розвитку і спілкуванню з однолітками.

Джерело: Обдарована дитина. 2006. - №3. – С. 56-60

Зареєструвати новий навчальний заклад

Активація користувача

Для активації введіть код, що Ви отримали у Вашій школі, натисніть кнопку, та слідуйте інструкціям