ЧОМУ ТАК ЗАТИШНО ДИТИНІ З МАМОЮ І ТАТОМ?

Кульчицька О.І., доктор психологічних наук, професор, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, м.Київ

На жаль, немає чітких даних про роль контактних подразників у розвитку психіки малят. Проте, можна вважати, що, торкаючись до малюка, заколисуючи, трясучи його, доглядаючи, пестячи, гладячи, мати дає йому необхідні теплові, дотикові та інші контактні подразники, без яких його розвиток гальмується. Помічено, що якщо дитина не отримує таких подразників, то вона ніби компенсує їх відсутність такими автоматичними рухами як перекачування голови на подушці, розкачування тіла, удари головою об стінку ліжечка тощо.

Однією з істотних потреб малюка, яку може задовольнити тільки мати, є потреба у смоктанні.

Традиційно вважається, що смоктання направлене на задоволення потреби дитини в їжі. Проте деякі дослідники стверджують, що у дітей є потреба у смоктанні, яка не пов’язана з почуттям голоду. Якщо дітей годувати з інтервалом у чотири години, то вони більш неспокійні, але не стільки від голоду, скільки від потреби вправи смоктання. Якщо інтервали між годуванням зменшити до трьох годин, а добовий обсяг їжі залишити такий самий, як і при харчуванні з чотиригодинним інтервалом, то діти поводять себе набагато спокійніше. Добре відомо, що якщо дитину годують з пляшечки з великим отвором або у матері слабий сосок, то дитина швидко наїдається. В таких випадках у дитини розвивається звичка смоктати палець, шматочок пелюшки, іграшки та інші предмети. Очевидно, для задоволення потреби дитини у смоктанні, люди винайшли заспокійливу соску.

Деякі вчені вважають, що акт смоктання на ранній стадії розвитку дитини виступає в ролі обмацування, дослідження об’єкта. Придивіться, як маленькі діти беруть до рота все, що їм трапляється, смокчуть або просто підносять до рота. Можливо, це відбувається тому, що ротова порожнина – губи, язик, нього, ясна є найбільш чутливим апаратом, який виконує у ранньому дитинстві функцію смоктання. Тому звичка дітей пробувати все на смак пояснюється цією здатністю ротової порожнини обмацувати, відчувати на дотик предмети краще, ніж руками. Крім того (і це є, очевидно, самим суттєвим), переживання малюка, яке виникає під час акту смоктання, важливим є не тільки для правильного харчування, воно відіграє вирішальну роль у розвитку близьких родинних стосунків з матір’ю і основним джерелом позитивних емоційних відчуттів.

Отже, емоційна сфера дитини на ранніх етапах розвитку безпосередньо пов’язана з його потребами – органічними, в першу чергу, і духовними, які зароджуються. В задоволенні цих потреб вирішальна роль належить матері та близьким, які оточують малюка. В процесі задоволення потреб виникає та близькість між дитиною і матір’ю, яка багато де в чому буде направляти подальший психологічний розвиток дитини і визначати характер її взаємовідносин з близькими, а потім і формувати прагнення турбуватися про них, тобто відбувається те, що ми хочемо бачити у дорослих дітях.

А батько? Яка його роль у ранньому розвитку та вихованні малюка? На жаль, в науковій літературі немає достатньої кількості даних про роль батька на ранньому етапі розвитку дитини. Правда, у багатьох посібниках для матерів, в різного роду порадниках для виховання дітей раннього віку постійно підкреслюється, що батько обов’язково повинен брати участь у догляді за немовлям: гуляти з ним, прати і прасувати пелюшки, сповивати, одягати дитину тощо. Проте, найчастіше мова йде про підмінюючу роль батька. Адже зараз більшість молодих сімей виховують дітей без допомоги бо з незначною допомогою близьких (бабусі живуть окремо, більшість з них працюють), і тому у молодої мами дуже велике навантаження: робота на виробництві, діти, ведення домашнього господарства тощо. Саме життя примушує батька «долучатися» до тих клопотів, які виникають в сім’ї в зв’язку з народженням дитини. І сучасний батько пере, миє посуд, купає дитину, гуляє з нею, водить її до дитячого садку. Саме така поведінка батька сприяє самому головному – зберігає в сім’ї спокій, попереджає конфліктні ситуації, створює у подружжя атмосферу взаєморозуміння. Молодій матері психологічно затишно від того, що сама дорога їй людина виявилася справжнім другом. Проте, є інша, більш важлива сторона цього питання. Сповиваючи дитину, купаючи її, одягаючи, готуючи їжу, батько проймається цією турботою. І як в процесі взаєморозуміння з матір’ю, так і у спілкуванні дитини з батьком формується те почуття близькості між батьками і дітьми, без якого неможлива хороша сім’я.

Безсумнівно, що з народженням дитини у батька виникає просто почуття марнолюбства: «Дивіться, знайте: я – батько, у мене – син!» (а, коли два сини, так тут хоч на кожному кроці кричи від радощів), але й тепле, радісне почуття о цієї крихітки. І це почуття переростає в прихильність, любов, турботу про дитину, увагу до неї, якщо буде живитися відповідною поведінкою батька. Батько не відгороджується від пелюшок, повзунків, каструль з кашами, баночок з соками, «зайнятістю» на роботі, творчими планами, інтересом до політичних подій, телевізійними передачами, футболом і хокеєм, а частину свого часу приділяє дитині, у нього закріплюється те радісне і тепле почуття, яке виникло під час народження дитини, а у дитини в такій ситуації формується взаємне почуття до батька. Як правило, діти «дратують», «виводять з терпіння» тих батьків, які відсторонилися від участі за доглядом малюка в перші дні , місяці й роки його життя. Для підтвердження цієї точки зору звернемося до висловлювань батьків. Батько двох хлопчиків, відповідаючи на питання запропонованої нам анкети, написав: «Я, звичайно, люблю і старшого, проте до малюка особливе почуття. Біжу з роботи, поспішаю, буквально застрибую у тролейбус, щоб хоч на хвилинку раніше забрати його з дитячого садку. Мені хочеться з ним гуляти, чимось його порадувати. Я бігаю по магазинах то в пошуках цікавої іграшки, то чогось смачненького. Може це тому, що, коли з’явилася перша дитина, я був у довготривалому відрядження на Півночі і рідко бачив сина. А другий ріс зі мною. Я багато де в чому допомагав дружині. Важко їй було з двома. От я й прав пелюшки, і сповивав, і купав малюка. Робив все, що зазвичай робить жінка, - от і прив’язався до малюка».

Наведемо розповідь ще одного батька: «Я спочатку, навіть, і не думав, що чоловік може упоратися з усіма цими жіночими клопотами. Та ще й малюк! Я боявся взяти його на руки. Але тут захворіла дружина, злягла надовго. І довелося мені варити, годувати малюка, вкладати його спати, розповідати казки, грати з ним, гуляти. І нічого… Звик, і мені це, навіть, сподобалося. І ось тепер для мене ця дитина – ц нас дівчинка – мабуть, найбільше щастя у моєму житті».

Отже, почуття любові батьків до дітей – велике щастя і для дітей, і для батьків. І народжується це почуття у батька лише під час догляду за дитиною, дякуючи турботі про неї. А дитина завжди відповість любов’ю на любов.

Джерело: Обдарована дитина. 2005. - №2. – С. 43-45.

попередні новини наступні новини
Зареєструвати новий навчальний заклад

Активація користувача

Для активації введіть код, що Ви отримали у Вашій школі, натисніть кнопку, та слідуйте інструкціям